Сон-212

Чим тебе я заслужила,
Чим привабила дворнягу,
Що тепер, як би й хотіла,
Не позбулася ніяк би.

Ти, як вірний пес, по сліду
Переслідуєш таємно,
Нікуди від тебе дітись,
Як від частки невідємної.

Впізнаєш, як перевдягнусь,
Як обличчя загримую,
Вичисляєш зверхньо й нагло, -
Як в масовці пропаду я.

Йдеш по сліду на роботу,
Повертаєшся - мовчазно,
Знаєш, де я, з ким, о котрій,
Проводжу вагони часу.

Йду в кіно - ти третій зайвий,
Терпиш наглість кавалерів,
Що беруть на ряд останній
Два квитка - в куточок темний.

Жоден нерв не сколихнеться
При перегляді лав-сторі,
Жоден мускул не здригнеться -
Як в великого актора.

Тільки - женишок опісля -
Забуває подзвонити,
Й кінофільм любовно-слізний
Поспішають відмінити.

І кого б не намагалась
Завести собі в коханці,
Всі без винятку щезали -
Пропадаючи без шансів.

Мені було не до жартів,
Як черговий мрець-гарсон.
Сидячи в кінотеатрі,
Зїв останній свій поп-корн.

Усміхнуся хлопцю - й тільки,
Чую гаркіт за спиною,
Бачу, як у псини ікла -
Омиваються слюною.

Тож ходила - самотою,
З вірним псом, що біг позаду,
І втікав - лиш заговорю
З ним про збочення й розлади.

А у відповідь мовчанка,
І холодно-мертва тінь,
Невже я навіки бранка -
В неіснуючій тюрмі?