Dum spiro, spero

Здається Стікс вже вийшла з берегів.
Харон гарує, аж набрякли весла,
І грішний люд вже молить всіх Богів,
Щоби душа для вічності ворскресла.

Доносить хлюпіт вітер аж до хмар,
Неспокій трансформує у тривогу.
Все ближче світ палаючих примар,
(Заручників сумного епілогу).

А... що ж там за межею злих вогнів?
Безвихідь у шаленому багатті,
Коли зригає пекло лютий гнів,
Зібравши всіх, хто висміяв... розп'яття.

Все ж... хай карлуші трохи підождуть,
Клювати трупа - гірше, ніж померти...
Ех, не скувала б туга хвору грудь,
Щоб відтягнути мить важкої смерті.

А, що за спиною чверть віку, то - дурня,
Та й байдуже, хто там хвостом ворожить.
Саме життя - суцільна чортівня,
Тому "крутитись" треба, хто як може.

Прозріння від облуди не чекай,
Бо... скоро спазм і дихання зупинка...
Раз мученик, дорога - просто в рай,
(Заздалегідь проторена стежинка).

А... поки... танці - дикий "Краков'як",
Ломаються столи від частування.
Гул-л-ляй же на останній свій "мідяк",
Можливо і... "протягнеш" ще до рання.



Dum spiro, spero* - Допоки дихаю, надіюсь.