Сон-209

У хлопчині, що ховався
В капюшон старого худі,
Кожен другий обізнався,
Впізнаючи свого друга.

Він - у масі непримітний,
Й злився з нею у єдине,
Він - звичайний, неелітний,
Промине - ніхто не спинить.

Та водночас - від компаній
Він сторониться також,
В нього дирка у кармані,
Й одяг бідний, як за грош.

Він блукає - одиночно,
Непримітним перехожим,
Й жоден не опише точно,
На кого портретом схожий.

Проминає - наче вітер,
Тишком-нишком, ледь торнувшись,
Диханням до свіжих квітів,
І чуттєво відмахнувшись.

Він не любить залишати
Жодних по собі слідів,
Тож якби міг задержати
Подих - мимо пролетів би.

Він не любить дихать в спину,
І тривожити торканням,
Він проходить повз людину,
Не поранивши питанням.

Він - чуттєвий - аж занадто,
Й ловить погляди - рапіри,
Чує шкірою - удари,
І залишені в ній діри.

Він - загадка без загадки,
Наче фізика магніта,
В його вигляді ні статки,
Ні прибутки - не помітні.

Бо якби у нім впізнали,
Мільярдера, то би точно,
Натовпом би розірвали
На священнії шматочки.