Лина Костенко. Чадра Маруси Богуславки. -П-д с укр

Мой перевод:
Лина Костенко. Чадра Маруси Богуславки

Узка как улочка! Стена увита хмелем.
Татары спят, у них сейчас байрам.
Высокий дуб, на украинском  - нелынь.
Писание у нас, у них – Коран.

Чего я тут? Мне скажут, Богу слава,
что я жива и что мой муж паша.
А я – Маруся. Я – из Богуслава.
И непродажная моя душа.

О, как он любит, как меня ласкает!
Ох, как целует по ночам меня!
Он перстнями мне пальцы украшает.
Браслеты на руках моих звенят.

И я хожу, хозяйка и темницы,
где тридцать лет томятся казаки.
Везде блестят глаза слуг темнолицых,
что под ноги все стелют мне ковры.

Дворец, ковры – не поле и цветочки…
Фонтан, кальян и слезы на заре.
Носила я и плахту и веночки.
Ну что, красива ль я сейчас в чадре?

О правде и мече несбыточны мечтанья.
Люблю чадру – черна что и густа.
Она скрывает губ моих дрожанье,
когда татарам лгут мои глаза.

Лицо мое не видно под чадрой им.
Мой муж уехал. Мне тоскливо. Жду.
Не то бы я казалась им чудною, -
чего бледнею и куда иду.

Чего смотрю на море и в туманы.
И отчего, как тень, брожу в ночи.
…В моей душе гремит тишь кандалами.
И я ищу, где спрятаны ключи.

Оригинал:
Лiна Костенко. Чадра Марусi Богуславки

Вузенька  вуличка.  Стіна,  повита  хмелем. 
Татари  сплять,  сьогодні  в  них  байрам. 
Високий  дуб,  по-українськи  -  нелинь. 
Святе  письмо,  по-їхньому  -  Коран. 

Чого  я  тут?  Ще  й,  кажуть,  Богу  слава, 
що  я  жива,  що  в  мене  муж  паша. 
А  я-  Маруся.  Я-  із  Богуслава. 
У  мене  є  непродана  душа. 

О,  як  він  любить,  як  він  мене  палить! 
Як  він  мене  цілує  уночі! 
Каблучки  нанизав  по  дві  на  кожен  палець. 
Браслети  на  руках,  на  шиї  дукачі. 

І  я  ходжу,  володарка  темниці. 
Скриплять  у  тиші  двері  за  дверми. 
Блищать  очима  слуги  темнолиці, 
мені  у  ноги  стелять  килими. 

Ох,  килими,  барвисті  килимочки! 
Фонтан,  кальян  і  сльози  на  зорі. 
Носила  я  і  плахту,  і  віночки,  - 
ну,  як  мені,  чи  гарно  у  чадрі? 

І  меч,  і  правда  -  цноти  не  жіночі. 
Люблю  чадру  -  і  чорна,  і  густа. 
Коли  татарам  брешуть  мої  очі, 
ніхто  не  бачить,  як  тремтять  вуста. 

Мого  лиця  не  видно  під  чадрою. 
Мій  муж  поїхав.  Тоскно  мені.  Жду. 
А  то  б  я  їм  здавалася  чудною,  - 
чого  я  зблідла  і  куди  іду. 

Чого  дивлюся  в  море,  у  тумани. 
Чого,  як  тінь,  блукаю  уночі. 
…Бряжчать  мені  невільницькі  кайдани. 
А  я  шукаю  сховані  ключі. 

 

 


Рецензии