Наш час тече, немов вода,
Біжить, не знаючи утоми,
І дуже часто, так шкода,
Воно зникає, як фантоми.
Не вистачає нам хвилин,
Щоб подивитися на небо,
Ми заклинаєм часоплин,
Мовляв, веде себе ганебно.
Не вистачає нам ні дня.
Ні ночі довгої узимку...
І пролітає так життя,
Не дочекавшись відпочинку.
Летить воно, немов хмарки
І не зважає на зітхання,
А ми підчас в очах близьких
Не помічаємо страждання...
Коли вже сива голова,
Ми нарікаємо на поспіх,
Що наше щастя змарнував
І душу зранив, наче постріл...
Поспiх
© Copyright: Галина Чехута, 2021
Свидетельство о публикации №121092206570
Свидетельство о публикации №121092206570
Рецензии