Образа

Громилою скла війна є:
В кімнатах вибиті очі.
Хто виїхав — всім міняють.
Мені ж, що лишилась — не хочуть!
Вставляють вікно і двері,
В екрани красою вцілить —
Щоб і на ТВ, й на папері
Будинок здавався цілий.
Чи мало терпіла страху?
Чи в чомусь не та? — Поправте!
Було тут три скла до баху —
Так, значиться, три і вставте!
Бо я — мов проклята, тужусь,
І плачу, й кричу до рвоти —
Та знову від вітру й стужі
Скручусь, бо в стіні — пустоти!
То, видно — вам в серці пусто:
Невірну дали оцінку.
Бо знову водичку спустять —
Знущаючись, прямо в стінку!
Крізь очі — закриті, мов двері,
Між слів, що сухіші фетра —
Бо в цілому ДееНеРі
Труби не знайшлось півметра!
Щоб там, де повітря одсвище
З системи опалення в’яло —
Вода не лилась на горище:
На вулицю щоб витікала!
На мене, як завжди, мало.
І чути мене не хочуть —
Хоч витримала підвали,
Всі обстріли — дні і ночі,
Обіцянок-цяцянок зливу
(Чого ж бо вони вартують?).
Все слухала вас, щаслива,
Все вірила: відремонтують!
Яка ж бо вона нерівна —
Начальства химерна ласка!
Отим, що втекли — потрібно!
А тій, що лишилась — заськи!!!
Образа росте до неба.
Вам совість забита флудом?
Не хочете — то й не треба,
Я більше й просить не буду!
Охрипла уже за два дні
Пори, що від холоду охнеш.
Обласкана щиро вами,
Невже — від чахотки* здохну?

PS: Хто не знає, про що я — читайте мої попередні вірші про ремонт ("восстановление"). Наприклад, "Недоказуемое".

*Чахотка — це по-російськи, а по-українськи — сухоти. Вживаю російське слово — бо так говорять у нас на Полтавщині, та й більш зрозуміле воно для читачів.
              21.09.2021