Тверезi

Проростають отруйні гриби
У мізках, мов ракушками перли.
Де працюю — син матір побив,
А вона  узяла — та й померла.
Ну і що — що на старість пила,
Що у злиднях кришила скоринку?
Може, просто — втомилась від зла.
Може, просто — ослаблена жінка.
Найсолодше — матусю свою!
«Одірвусь» — на найближчій. Буває.
А мене — хоч не син і не п’ю —
Хтось, зі смертю прийшовши, вбиває.
Бо спиртне  для слабкої душі —
Наче сили ковток од Всевишнього.
Як побити усіх алкашів —
То народу зовсім не залишиться.
А мене — кожний стукнути рад,
На мішеней занедбанім звалищі.
Тут і «У»шки, і «смерчі», і «град» —
То зовсім не природні нам явища.
Світ осліп. І кричи-не кричи —
Знай без сорому зіньками лупає:
Восьмий рік — як буремні дощі
В нас залізними краплями хлюпають!
Запустіли сади і поля,
Все залито вогненною повінню.
Восьмий рік — як донецька земля
Лиш тілами  й металом втрамбована!
Восьмий рік — як не знайдуть вину,
Аж уже язики зашкарубли.
Хоч тверезі — та в матір шкільну,
У дитинства учительку — луплять!
                21.09.2021