Лунають в мерзлому повітрі
Мінорні ноти цього дня
Та скоро я до них вже звикну,
Не згубить серце пізнання.
Дощі вкривають з неба землю
І не спинити цей потік,
А у мені,немов померли
Всі почуття,мабуть,навік.
Яка краса! Така нестерпна,
Така болюча і п'янка!
Вона,вмираючи,безсмертна,
Вона породжує дива.
І я того самотній свідок,
Віч-на-віч з нею,пліч-о-пліч.
Ятрить під вітром барв відтінок,
І розтікається всебіч.
Осiнь
© Copyright: Елена Забудько, 2021
Свидетельство о публикации №121092104602
Свидетельство о публикации №121092104602
Рецензии