Осінь щось занадто поспішає
І щоденно сипле дощ рясний.
Ось і зараз землю причащає,
Ще й туман розвісила густий.
А поки що ж вересень і всюди
Золота чарівність огорта...
Що ж нудьгою так стискає груди?..
Елегійність з кожним днем зроста.
Почекай хоч трохи, чуєш, Осінь,
Приголуб нас лагідним теплом,
Подивись на верби жовтокосі,
На журливі луки за селом.
Не спіши, ще не втрачай яскравість,
Сонцем опромінюй річку, гай.
Поверни нам пристрасну ласкавість,
Променями щастя озоряй!..
Осiнь поспiшае
© Copyright: Галина Чехута, 2021
Свидетельство о публикации №121092102903
Свидетельство о публикации №121092102903
Рецензии