Я ходила в ліс, гриби збирала
І мене там Осінь цілувала,
Дарувала усмішку привітну,
Відганяла хмарку безпросвітну.
Заглядала лагідно у душу
І вела по моху, як по плюшу.
Всі незгоди в небо відпускала,
Від дощу і вітру захищала.
Сонцем ніжно пестила і гріла,
Навіть сивину листком прикрила.
Тішила весь день пташиним співом,
Незвичайним, ніжним переливом…
На прощання прошептала Осінь:
"Не сумуй, поглянь на неба просинь,
Не зважай на невблаганну старість,
Знай, життя - найбільша в світі радість!.."
Я ходила в лiс...
© Copyright: Галина Чехута, 2021
Свидетельство о публикации №121092007276
Свидетельство о публикации №121092007276
Рецензии