Сон-193

Ой, які ж дівчата чудні -
Тільки у думках про щастя
Проминають їхні будні,
Й вихідні короткочасні.

Не всміхнувся, не помітив -
Зайвий привід для страждання,
Наче в велитенськім світі
Тільки принц гідний кохання.

А як вгледіли - що іншій
Хлопець уділив увагу -
Зразу ж на плаксиві вірші
Переводять всю бумагу.

Ой, які ж дівчата глупі
Й безрозсудливі бувають,
Що з любові ріжуть руки -
З даху відчайно стрибають.

Нерозділене кохання -
Звуть найбільшою бідою,
І безкрилими птахами -
Квилять тужно над юдоллю.

Зранене самотнє серце -
Прагнуть чимдуж обігріти,
В наспіх звитому кубельці,
З нелюбом і його дітьми.

Ой, які ж слабкі дівчата,
Ледь зіткнувшись в герці з горем,
Життя прагнуть обірвати,
Щоб не відчувати болю.

А що горя того - крапля
Що не здатна на розруху,
Не второпа жодна краля,
Роблячи слона із мухи.

І з роками - лиш усмішку
Викликатимуть страждання
Про відсутність в дівки в ліжку
Непутящого кохання.

Ой, коли ж дівчата стануть
Серце гідним віддавати,
А не кожному султану -
Наче служки, слугувати.