Візьму у руки шаблю вікову,
від часу потемніла її криця.
Гетьманську пам‘ятає булаву
ця бунтівна домаха-блискавиця
і старшини козацького пернач,
і загрубілі у боях долоні,
і вітру свист, коли степами вскач
баскі літали запорожців коні.
Не милував зручне руків‘я час,
все потьмяніло, не у позолоті…
Стискав його отаман і не раз,
як прагнув крові недруга і плоті.
Пощерблений звитягами клинок,
поточене іржею гостре лезо,
пуститись мріє у п‘янкий танок
між ворогів підступних і тверезих.
Зустрілися через десятки літ
сьогодні ми з тобою не на святі.
Пройшли часи, та не змінився світ,
і вкотре сталі дзвін у власній хаті.
Чи знову не упустимо ми шанс,
уся у ранах Україна-мати.
Йдучи за плугом полем у наш час,
ще рано шаблю з пояса знімати.
18.09.2021
Козацька шабля
© Copyright: Олександр Мачула, 2021
Свидетельство о публикации №121091804847
Свидетельство о публикации №121091804847
Рецензии
Велике спасибі, мій старий, ірландський друже! Як приємно отримати від Вас, нащадка прадавніх русинів таку високу оцінку того, що нас об,єднувало в минулому і робить це зараз. Все більше вірю в існування ментальних звязків між людьми на рівні тонких матерій - пару годин тому я переглядав Ваш твір "Свято руїн" на сайті "Поетичні майстерні" і думав, що варто спробувати пофантазувати на "задану майстром тему"...
Олександр Мачула 18.09.2021 19:07 Заявить о нарушении
Олександр Мачула 18.09.2021 19:07 Заявить о нарушении