Неначе маленька дитина,
Що робить тремтливий свій крок,
Осіння пора по долинах
Іде у полоні думок.
Ступає на трави легенько,
Як перший опалий листок,
І все оглядає пильненько,
Боїться, мабуть, помилок.
Іще недосвідчена Осінь,
Тож часом згущає туман,
То зиму запросить у гості,
То волю дасть лютим вітрам.
А потім сама ж і шкодує,
Повіє блаженним теплом
То листя яскраво фарбує,
То вабить срібним джерелом.
Згадавши про бабине літо,
Вертає нам сонячні дні,
Вкриває поля оксамитом,
Дарує наснагу душі...
Рання осiнь
© Copyright: Галина Чехута, 2021
Свидетельство о публикации №121091804428
Свидетельство о публикации №121091804428
Рецензии