Сон-191

Мій портрет із мішенню на лобі -
Найправдивіший з тисячі селфі,
Снайпер може із першої спроби -
Вцілить в яблучко без компліментів.

Щосекунди живу у прицілі -
Відчуваючи спиною  подих,
Того, хто живе острахом цілі,
І життям чужим, наче господь-бог.

Щосекунди - готова до втечі,
Хоч, боюсь, що спалюсь в марш-кидку,
Бо не варто ні кулі перечить,
Ані снайперу, у закутку.

Щосекунди - нервова напруга
Накаляється - до максимальної -
І спадає - й байдужості смуга
Уліза в чорно-білу реальність.

І байдуже стає, що в прицілі -
Що під наглядом - як в буцегарні,
Не проходить нічого безслідно,
Від очей, що слідкують безкарно.

І байдуже стає - до бажань всіх,
І до мрій - як найвищих спонук,
Котрі змушують взятись до праці -
Навіть тих, хто від ліні опух.

І байдуже - що у полюванні
Не мисливець ти, а дичина,
Що, сховавшись під ліжком у спальні -
У тремтінні чека на фінал.

Що на мушці - рідня та знайомі,
Вони - жертви безжальних мисливців,
І собаки кричать у загоні,
Відчуваючи страх тих, хто скрився.

Що ні правила гри не відомі,
Ні гравці - що міняють обличчя,
Лиш границі - із дротом на зоні
Тріщать виважено-електрично.

Кому б крикнути - снайпер на даху -
Геть тікайте з дороги мисливців,
Але зеки з мішенню - шлють на хер -
Прагнучи лиш добряче напиться.