Я вже не вию,- то даремне,
немов роки минають дні...
Терплячість,- темно-сірий кремній,- бронею множиться в мені.
Плачем не захлинаюсь - марно!..
Не скиглю друзям - то пусте!..
Ві сні, у небесах безхмарних,
дитя сміється золоте...
Готова до життя та смерті,-
антоніми, а суть одна.
Лиш спогади болючі, вперті
набили в серці імена,
що шлях освітлюють крізь бурі.
Не вию, згодилась на сум.
СувОріє м'ягка натура
і співчуття зійшло на глум.
Я ладна вже б була забути
душевну немічність свою,
безвихідь страхами прикуту,
повіривши, що ти в Раю,
повіривши, що маєш крила,
біліші сніжних простирадл...
Я вже не вию,- оніміла
від черствості чужих порад.
Я вже не вию...
© Copyright: Ева Сокол 2, 2021
Свидетельство о публикации №121091503172
Свидетельство о публикации №121091503172
Рецензии
Я думаю, что он в Раю. Слова вместе со слезами помогают справиться с болью,
хоть немного...
Светлой осени вам, Ева!
Обнимаю вас.
Лёля Лето 19.09.2021 20:15 • Заявить о нарушении
хоть немного...
Светлой осени вам, Ева!
Обнимаю вас.
Лёля Лето 19.09.2021 20:15 • Заявить о нарушении
Я теж майже так думаю... він у кращому світі, в іншій реальності, де чудово почувається. А якщо це все вигадки і існує лише смерть, то йому хоча б уже не боляче.
Дякую за Ваше добре серце!
З повагою,
Ева Сокол 2 19.09.2021 23:37 Заявить о нарушении
Дякую за Ваше добре серце!
З повагою,
Ева Сокол 2 19.09.2021 23:37 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.