Вже й нишком осiнь в двiр заходить...

            ***
Вже й нишком осінь в двір заходить,
Ліс в сяйві золота горить,
Щоденний дощ рослинам шкодить,
Пожухлий килим шелестить...
Шукала довго окуляри,
"Бодай їм!"- схованку знайшла,
В душі розвіяв вітер хмари,
В поля тривога десь пішла,
Бо ні до чого марні трати,
Приткнуть копійку є куди,
Життя селян в нас небагате,
Почує хто- не клич біди,
Старі домівки- не палати,
Живе хто з пенсій, хто з зарплати,
Як покоління мами, тата,
Та жаль, в степи вже всі пішли...
Лить сльози з дня на день не варто,
Гучне життя майне, як свято,
Як цвіт травневий навесні,
Як літні зорі, дні ясні...
Вродило яблук, груш багато,
Встигай кругом, та ще й вірші-
Куди ж мені від них сховаться,
То повсякденна, звична праця,
Як полювання в голубів,
Голодних сірих горобців,
В степах, лісах, на полі пташки,
Що не прогавлять ні мурашки...
Неквапно осінь долом ходить,
Ліс в сяйві золота горить,
Щоденний дощ рослинам шкодить,
Пожухлий килим шелестить...
Перо, папери, олівці,
Скрізь темна ніч - пишу вірші,
Вже й осінь в вікна,в двері диха,
Гойдає тіні саду стиха,
І мов чиясь незрима примха,
Чаклує в серці й на душі...

           ***