І начебто, надвОрі сонце радо
своє проміння тепле роздає,
з'явилось в серці місце для відради,-
дозвілля окрашаючи моє.
Не старість ще, лише осіння зрілість,
якій прийняти долю до снаги
і любо смакувати сливи спілі,
і милосердя мать до ворогів.
Чому ж тоді сумні до болю очі,
що аж сльоза пекуча набіжить?
Чому деінде сни мої півночі,
а дух, раніше сильний,- на межІ?
Облюбувала плечі вічна втома,
і кожен крок над силу, кожен вдих...
Шмат Раю закріпивсь у ветхім домі,
а поза домом владарює гріх.
Чому я все те відчувати здатна,
якщо змінить події безпорадна?
Безпорадна
© Copyright: Ева Сокол 2, 2021
Свидетельство о публикации №121091403675
Свидетельство о публикации №121091403675
Рецензии