Розкажи мені, хто я… Врятуй без кондицій
перекраяні залишки мого життя…
Я вважав, що душа в мене з моцної криці,
а насправді - з тоненького скла каяття…
Пролікуй моє серце… Торкнися волоссям
загрубілої шкіри на бритій щоці…
Ти єдина, хто вірить насправді, що досі
я не щез не з страху, а від сміху в кінці…
Зав’яжи мені світ, мов весняную стрічку…
Поцілуй, як востаннє чи вперше… Скажи,
що я - міст через часу буремную річку,
що зросила простори незібраних жит…
Обійми теплотою осінніх реалій
і забудь про невпевнені кроки туди,
де на мене чекали квитки на вокзалі,
щоб штовхнути під потяг чужої біди…
Перекресли мене на папері ємоцій…
Подаруй мені спокій і враз розхвилюй
помилковістю розуму ясного лоцій…
І, нарешті, скажи мені вічне «люблю»…
Перша i остання
© Copyright: Александр Ноцкий, 2021
Свидетельство о публикации №121091300844
Свидетельство о публикации №121091300844
Рецензии