Поету Вадиму Ковалю

Пам'яті Вадима Коваля
(1966-1996)

...Той вірш не з'їсться за одразу –
не проковтнеш за мить.
Поет вклав душу в кожну фразу,
і кожна так болить,

немов й мені усе це гірко,
що гірко так йому.
Такий поет – то Бога зірка,
що розтина пітьму.

На жаль, зіркам – і навіть божим –
не все для нас світить...
Зате ми вірш читати можем,
щоб більш життя любить...

...................

Вадим Коваль:

«Мій Боже, я вірив у тебе завжди.
Та зараз на мoїм знамені.
Палає питання – мій Боже, а Ти,
Ти вірив хоч трохи у мене?
Як страшно, якщо посміхаєшся Ти,
Коли нас кладуть по могилах.
Послухай, мені вже набридло повзти.
Я зараз згадаю про крила...».


Рецензии