Собі не те що не знаходиш місця:
Ось твій диван, окреслений уперто.
Життя без сподівань, без прагнень і без змісту —
І, мабуть, вже не зміниться до смерті.
Ремонтники від нас пішли наразі:
Десь дитсадок важливіший — буває;
Війна затихла у якійсь там фазі —
І час від часу все живе вбиває.
Ніщо це гибле місце не порушить.
Стара нахаба кидається, шавка,
Не сміє тіло — так терзає душу:
Куди не ступиш — скрізь вона і гавка.
І все оце — навага, ззір і порча —
Де буть людьми втомились чи відвикли.
Живіт схопило і в судомах корчить —
Від голоду, а може, від прививки.
І ти встигай лиш відбивать атаки,
В кімнаті сховок — наче в амбразурі.
І перший холод лізе, як собака —
У вересень застиглої глазурі.
І знову світ — підтичок і устілок:
Все непотрібне, пролетіло літо.
Три ковдри тягнеш — щоб ублажить тіло.
От тільки душу — як її зігріти?
06.09.2021
Вересневе
© Copyright: Надежда Еременко, 2021
Свидетельство о публикации №121091306144
Свидетельство о публикации №121091306144
Рецензии