Мене доля закинула в світ,
Та на рідную землю вернуся,
Так багато пройшло уже літ,
Я полину й землі тій вклонюся.
Мене доля вела у світи,
Гаптувала від хати дорогу.
По землі своїй хочу пройти,
І своєму вклонитись порогу.
Я далеко в чужій стороні,
Що домівкою вже мені стала,
Але серце щемить в чужині,
Бо не тут я родилась й зростала.
Від домівки в далеких світах,
Та думками завжди в Україні,
По дитинства проходжу стежках,
Пам’ятаю пісні солов’їні.
Я в молитві за землю святу,
І за нарід моєї Вкраїни,
Має долю вона непросту,
Її кров, наче сік із калини.
Та хоч я у чужій стороні,
Але доля її небайдужа,
Дуже прикро за неньку мені,
Бо всім серцем люблю її дуже.
08.09.2021 р.
Закинула доля в свiти
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2021
Свидетельство о публикации №121091206480
Свидетельство о публикации №121091206480
Рецензии
