Іде спочити день, і сірий змрок
Поволі переходить в темний вечір.
Укрившись шаллю сяючих зірок,
Ніч тихо опускається на плечі.
Як блискітки святкових конфетті,
Втішають погляд неба зоряниці,
Тремтить душа в смутнім передчутті,
Вслухається у дзенькіт на дзвіниці.
А неймовірний аромат небес
На землю ллється в темноті, як чари,
Чумацький шлях, як пристань всіх чудес,
Вдивляється у Всесвіт через хмари.
Прощається з теплом уся земля,
Захоплює негода увесь простір.
Кидає Місяць промінь звіддаля,
Як осені невисловлений докір...
Осiння нiч
© Copyright: Галина Чехута, 2021
Свидетельство о публикации №121090605449
Свидетельство о публикации №121090605449
Рецензии