І знов повітря осені п'янке,
І прохолода змушує вдягатись.
Від зграй пташиних небо гомінке,
Не втомлююсь я ними милуватись.
Іду вздовж річки, а в думках вірші
Про осінь, листопад, про нас з тобою…
Шумлять пришерхлим листям комиші,
Верба схилилась сумно над водою...
Як гумкою, зітруть красу дощі,
Огорне смуток стомлені діброви,
Осиротіють без птахів кущі,
Вітри загасять зорі вечорові.
Стурбовано стихатимуть струмки,
Здивує елегійних звуків чулість...
І будуть довгі ночі, і думки
Вестимуть безперервно у минулість...
Осiння меланхолiя
© Copyright: Галина Чехута, 2021
Свидетельство о публикации №121090507075
Свидетельство о публикации №121090507075
Рецензии