А давай помовчимо з тобою,
Слухатимо вітер, листя шум,
Сядемо тихенько під вербою,
Хай вона на мить забуде сум.
Знаєш, зовсім скоро стане тихо,
Сиротливо опаде листок.
Понесе його осінній вихор,
Як паперу побганий шматок.
Буде вітер без мети снувати,
Небо поливатиме дощем,
Та й зима почне вже пильнувати,
Холодніше буде з кожним днем.
Безліч монотонних інтонацій
Віщувати стане самота...
Від меланхолійних варіацій
Увірветься в душу гіркота.
То ж давай помовчимо хоч трішки,
Глянемо в небесну далечінь.
Хай веде нас місячна доріжка
В мерехтливий світ без потрясінь...
Давай помовчимо
© Copyright: Галина Чехута, 2021
Свидетельство о публикации №121090407076
Свидетельство о публикации №121090407076
Рецензии