Обiцяй, що ви друзями станете...

Матусю, а знаєш, я чув твою мову
Ще тоді, як під серденьком ніжно штовхав,
Я спитати хотів: «А ти завжди зі мною?..»
Та злякався. Й здається… тебе сполохав.

Легке дихання, шепіт і лагідні звуки,
Що близесенько серце твоє віддає,
Дуже скоро доповнили лагідні руки,
Я тоді зрозумів: ти мене бережеш.

А коли нахилялась і щось белькотіла
Цілий всесвіт я бачив у твоїх очах.
Посміхався, і сльози у них тріпотіли
Там так затишно, ти мій розвіяла страх.

Ну а потім ходити з тобою учився,
І до неба, високо злітати у снах,
Непосидою став і усюди носився.
Швидко-швидко летів десь за мною і час.

А сьогодні, матусю, той час зупинився,
Бо незвично і лячно іти в перший клас,
Якщо чесно, я трохи смішний, розгубився.
І у тебе в душі, чую є резонанс.

Та не бійся, сховай-но сльозину, матусю,
Час біжить. Самостійним я стану авжеж,
Наша вчителька каже, що всього навчуся,
Вона також, як ти дуже любить мене.

Бо до школи не можна іти працювати,
Якщо серденька дітям свого не  віддав.
Кажуть люди, що вчителька рідна, як мати.
Обіцяй, що ви друзями станете, мам…