Лiна Костенко - Тунгуський бог - Перевод на рус

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Тунгуський бог":

       Тунгусский бог

Я ж тебя выстругал, боже,
из наилучшего дерева!
Я же вороньим пёрышком усы тебе рисовал!
Я же до самого пояса бусы тебе повесил!
Самую сладкую жёнушку на ночь тебе отдавал!
Я же бил каждым утром долго в священный бубен!
Я ж не строгал себе бога больше ни из каких дров!
Я ж тебе в ноздри серьги!
Чтоб ты не светил мне пупом,
я ж золотые тесёмки отсюда вот отпорол!
Я ж тебе - зуб акулы! Я ж тебе - рог марала!
Я же просил тебя, боже, чтоб чум ты мой защищал!
Земли мои отняли... Дети поумирали...
А я так просил тебя, боже... Ты что, меня не слыхал?!
Зори мои кедровые кровью моей набухли.
Ветер моей свободы плюнул в моё лицо.
Ты думал, раз мы несчастные, ты думал, раз мы тунгусы,
то мы ко всему привыкли, то выдержать сможем всё?!
Я ж был готов валяться здесь у тебя под ногами,
ты  же отдал мою землю на поруганье врагов!
Может, зря преклоняются люди перед богами?
Может, порою надо бить им своих богов?
Может, порою сто́ит даже бросать в огонь их?
Где ж мои земли... дети? Где же моя жена?
Я ж тебе губы мазал лучшей оленьей кровью!
И это твоя благодарность!?
Так на́ ж тебе, на́ тебе, на!!!

Эмма Иванова.
30.08.2021г.

================================
   
         Оригінал:   
       Ліна Костенко
       Тунгуський бог

Я ж тебе вистругав, боже,
З такого смаглявого дерева!
Я ж вороною пір’їнкою вуса тобі малював!
Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева!
Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував!
Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон!
Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров!
Я ж тобі в ніздрі сережку!
Щоб ти не світив мені пупом,
Я ж золоті пацьорки звідси ось відпоров!
Я ж тобі — зуб акули! Я ж тобі — роги марала!
Я ж просив тебе, боже, щоб ти захистив мій чум!
Землі мої віднято… Діти мої повмирали…
Я ж просив тебе, боже. Ти мене, боже, не чув?
Зорі мої кедрові кров’ю моєю нагусли.
Вітер моєї свободи плюнув мені в лице.
Ти думав, як ми нещасні, ти думав, як ми тунгуси,
То ми вже до всього звикли, то видержим вже і це?!
Я ж був ладен валятись тебе тут під ногами,
а ти віддав мою землю на глум моїх ворогів!
Може, клячать даремно люди перед богами?
Може, іноді треба бити своїх богів?
Може, іноді варто кидати їх у полум’я?
Де ж мої землі… і діти… і найсолодша жона?
Я ж тобі губи мазав кров’ю найкращого оленя!
А ти мені так віддячив?!
Так на ж тобі, на тобі, на!!!
                Ліна Костенко