Вранiшник

Ось пам’яті хвіртка. Зайду я навшпиньки
в минуле та стану в кутку.
А там — Дід Мороз, новорічна ялинка
і вранішник у дитсадку.

Хлопча кожне — зайчик. Завзято стрибає
та лапки на грудях трима.
Всі радісні, юні, тверезі й недбалі,
що завтра — і гадки нема.

Мов ліс, заворожений злою Ягою,
доросле життя постає,
в якому так мало чудес і героїв,
а стільки мерзенностей є.

Там сильному дупу вилизують смачно,
слабких гамселять ні за гріш.
Хлоп’ята-хлоп’ята, я ясно це бачу.
Так буде. Не зараз. Пізніш.

Дівча кожне — білочка. Вушка та хвостик,
горішки з фольгою довкіл.
Дівчатка-дівчатка, цяцьки ваші просто
зведуться до чоловіків.

В жіночої статі великі резерви:
і кривди, й добра — понад край.
Красуні, розумниці, матері, стерви —
з якої хто буде — вгадай.

Ведмедики й ляльки сидять по стільчатках,
долоньки болять від плесків.
Зайці всі — хлоп’ята, всі білки — дівчатка,
й нема ні лисиць, ні вовків.