Лiна Костенко-Ой нi, ще рано думати про все-на рус

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Ой ні, ще рано думати про все…":

Ой, рановато думать мне про всё.
Ещё бегут судьбы моей дороги.
Когда меня снегами занесёт,
тогда и времени иметь я буду много.

Пока же - ни просвета нет, ни дня нет.
Меня мир ловит, ловит...  догоняет!

И время мчится с реактивным свистом.
Играют будни святостью и свинством.

А я лечу, лечу, лечу, лечу!
- Григорий Саввич! - тихо я шепчу. *

Проходит день, за днём проходит день!
А где ж мой сад - божественный Эдем?

Вон посмотри, кто ходит в том саду?
Неужто разговор с ним заведу?

Вон яблоко, красивое на вид,
но съем ли, зная, что оно - гибрид?
 
...Прикипели ноги к постаменту, хлеб в сумке
окаменел. - Беда, - говорит Григорий Саввич.-
Он меня таки поймал, этот мир, хорошо хоть,
что на том свете. Ничего, как-то оттолкнусь
от постамента, и пойдём.

...И мы идём.  И мы вдвоём шагаем с ним.
И шепчет лес: - Идёт живая с каменным!
- О, чудо! - удивляется трава -
Он каменный, она ж ещё жива!

И только люди всюду морщат лоб:
- Не может быть, такое было чтоб!

Давно б остановил их кто-нибудь!
...А мы идём. Лежит  сквозь время путь.

Под каменной ногой земля дрожит.   
Идем, забыв комфорты и уюты,
сквозь дождь и снег, дебаты и дебюты.
И потому мы есть, что нас не может быть.

Эмма Иванова.
27.08.2021г.
---------------------
* - имеется в виду Г.С.Сковорода

================================
   
            Оригінал:   
         Ліна Костенко
  Ой ні, ще рано думати про все…

Ой ні, ще рано думати про все.
Багато справ ще у моєї долі.
Коли мене снігами занесе,
тоді вже часу матиму доволі.

А поки що — ні просвітку, ні дня.
Світ мене ловить, ловить… доганя!

Час пролітає з реактивним свистом.
Жонглює будень святістю і свинством.

А я лечу, лечу, лечу, лечу!
— Григорій Савич! — тихо шепочу.

Минає день, минає день, минає день!
А де ж мій сад божествених пісень?

Он бачиш, хто сидить в тому саду?
Невже я з ним розмову заведу?

Невже я з’їм те яблуко-гібрид,
що навіть дух його мені набрид?!
 
…Прикипіли ноги до постаменту, хліб у торбі
закам’янів. — Біда,— каже Григорій Савич.—
Він мене таки спіймав, цей світ, добре хоч,
що на тому світі. Нічого, якось відштовхнуся
від постаменту, та й підемо.

…От ми йдемо. Йдемо удвох із ним.
Шепоче ліс: — Жива із кам’яним!
— Диви, дива! — Дивується трава.—
Він кам’яний, а з ним іде жива!

І тільки люди зморщили чоло:
— Не може бути, щоб таке було.

Та їх давно вже хтось би зупинив!
…Тим часом ми проходимо крізь час.

Він твердо ставить кам’яну стопу.
Йдемо крізь ніч, крізь бурю у степу.
Крізь дощ і сніг, дебати і дебюти.
Ми є тому, що нас не може бути.
                Ліна Костенко