Бiла киця i чорнющий бiль

А душа болить за кожну кицю,
Що гуляє ніби по собі…
Бо тій киці – кошенятко сниться,
Що застрягло чи лежить в рові.

Ця кицюня ревно доглядала,
Берегла у діточках життя.
Та хіба ж вона, миленька, знала,
Що малеча піде в небуття?

Поряд люди. Вулиця не тиха.
Все довкола від життя шумить.
Тільки в киці чорне-чорне лихо…
Біль все серденько вогнем ятрить.

Недовіра, чорна недовіра,
Сум і біль в її очах…
І людина, що страшніш від звіра…
Це створіння викликає жах.

І не знає киця що робити…
Що ж було тоді не так,
Коли тісно стало з нею жити
Й пригрозив услід страшний кулак.

На дорозі тихо плаче киця…
Біла киця і чорнющий біль…
Лише мить є прірвою від лиха…
Викидати щастячко не смій!

© Copyright: Кравчук Світлана Миколаївна, 2021
28.07.2021
17:43
м. Львів

Всі права застережені. Будь-яке відтворення та використання без письмової згоди автора заборонене.
Повна або часткова републікація, публічне виконання тощо, без письмової згоди автора забороняються і вважаються порушенням авторських прав.