БОкС-57

Мужичок худий, як тріска,
Проповідував веганство,
Що і як потрібно їсти,
Товстопикому мосьпанству.

Було мужичка ледь видно,
За поміхами екрану,
І ледь чутно в гурті ситнім
За відрижкою з баранів.

Запихаючись в дві щоки
Молодим та ніжним мясом,
Вони слухали - без толку,
Й за столом точили ляси.

Ні один із них не вірив,
Що мужик вже кілька років,
У їді знав строгу міру -
Не вживаючи скоромне.

Що життя - у нього миттю
Помінялося на краще,
Помідором він був ситим,
Зїденим уранці натще.

Що енергії потоки -
Проникали в різні чакри,
Тільки випє стакан соку
Замість звичної всім чарки.

Обгризаючи стегенце -
Мужичок завів балачку,
Що - не вірить він й на децел,
У таке життя собаче.

Може, й жити так - почасти,
Можна місяць, а то й другий,
Та від того ані щастя,
Ані радості не буде.

Інша справа - коли ситно,
Не бурчить голодне пузо,
Коли бачиш апетитний -
Шашличок на кухні в друзів.

У передчутті бенкету,
Захлинаючись від слини -
До стола - немов ракета,
Біжить радісна людина.

- Шо-шо-шо? - спитав мужчина,
Цямкаючи на дві щоки,
- Шо, мосьпанство, пропустив я,
У дискусії глибокій...