БОкС-56

Ти хочеш зі мною дружити? Альо?
В дурдомі, де кожен має окрему палату,
Ти думаєш, ми будем мирно пити чайок,
Й за тістечка нам хтось здоровий заплатить.

Тобі мало власного - що на межі - божевілля,
Ти хочеш потрапити в мій паралельний світ,
Де кожного дня ідуть зоряні війни,
З перервою на зарядку і на обід.

В тім світі - я не божевільна, я капітан,
Й веду у наступ свої незліченні війська,
Дедалі складніше мені відділяти обман -
Від правди, що, наче земля, пласка.

Я там напоказ - і веду щосекундний стрім,
Що дивляться аноніми та санітари,
І кожен із них соромиться, що підсів,
На моє життя, виставлене в віртуалі.

Я там напоказ - для хейтерів самоціль,
Які виливають на голову - відра помиїв,
Й втікають, щоб їх не догнала снайперська міль,
І щоб їх обід сусід по палаті не виїв.

Я там напоказ - і тільки знайдеться дивак,
Що знайде сміливість - і підійде ближче,
Він тут же від кулі падає мертвим навзнак,
Бо, перепутавши, снайпер його знищить.

У мене то манія величі, то параноя,
А, якщо по-чесному, що не день - то діагноз,
Я стала б для вчених загадкою, якби не зброя,
В моїй кобурі, й з роками завчена наглість.

Мої родаки здали б мене в дурдом,
Якби по черзі один за одним не вмерли,
Я думаю, їх зачепила одна із бомб -
Яка звичайних людей назначає жертвами.

Щодень я рахую за кількістю трупів,
І збайдужіла до різних проявів смерті,
І навіть на муху в тарілці гарячого супу -
Я буду дивитись байдуже та інертно.

Ти хочеш іще дружити зі мною? Альо?
Скажи тоді, хто влаштував із життя мого пекло,
Бо в божевільні не вірять у справжність кіно,
І кажуть, що глюк, і промине, як смеркне.

Ти хочеш іще дружити зі мною? Альо?
І стати у чергу нескінченних смертей,
Ні, я не жартую, я завжди впритул палю,
Піднісши старий револьвер до грудей.