БОкС-55

Я знищила усіх знайомих й друзів,
Забула їх адресу й телефони,
І не плекаю жодної ілюзії,
Що коли-небуть хтось мені подзвонить.

І жодних сентиментів з цього приводу,
І жодної дражливої сльози -
Колишні друзі - досить наслідили,
В житті, щоб попросити їх піти.

Я оглянулась й обпеклася спогадом,
Що боляче відразу відпустить, -
Палав вогонь червоно-жовтим полумям,
Коли горіли спалені мости.

Й на попелищі - я, легка й відважна,
Немов порвала непотрібну сувязь,
Дозволила собі побути справжньою -
Без зайвих свідків, що зовуться друзями.

Мені набридло бути завжди дурником,
Сліпим до дружніх їх маніпуляцій,
Бо я потрібна тільки для безжурних
Й захопливо-принизливих овацій.

Мені набридла - їхня вибірковість,
Бажання із стосунків мати вигоду,
Не помічати луків дрібязкових -
Що, наче чек - оцінюють людину.

Мені набридло бути на підхваті -
І слухати їхнє ниття та скарги  -
Терпіти їх думки приземкуваті,
Підхвачені із преси на бульварі.

Мені набридло - їх усіх жаліти,
Не дочекавшись на алаверди.
Бо мають діти, хоч самі ще діти,
І у дітей - надулись животи.

Мені набридли їхні дорікання -
Й роздуті, губи-бантиком образи,
Їхні сусідські нескінченні вайни,
В яких вони - неначе кіт у маслі.

Я просто хочу жити і спокійно -
Вдихать повітря легко, без удушшя,
А не спасати вічно безнадійних,
Що тонуть, прихвативши чужі душі.