Вилась, наче змійка, неспокійна річка,
І текла близенько до підніжжя гір;
А на тому боці – там жила Марічка,
В хаті, що ховалась у зелений бір.
Той мотив знайомий ятрить мені душу,
Непокоять серце ті прості слова,
Як її почую – сумувати мушу,
Бо вона і досі в пам’яті жива.
Та часи змінились, вже річки не тії,
Потьмяніли дуже почуття й слова,
Не дійдем ніяк ми до своєї мрії,
І від обіцянок пухне голова.
Яблука і груші, іграшки та свічки,
Все тепер веземо ми зі сторони,
А блакитноокі чарівні Марічки
Нині за кордоном майже в півціни.
Можна так і жити – бідно, незаможно.
Сало є, й горілка на усі смаки.
От тільки на серці, й на душі тривожно
І сумні долають голову думки...
Вірю все ж – недолі закінчиться стрічка,
Та й моя країна розквіте, як сад,
І тоді додому чарівна Марічка
З чужинного краю вернеться назад.
Вилась, наче змiйка, неспокiйна рiчка
© Copyright: Владимир Мишурский, 2021
Свидетельство о публикации №121081604368
Свидетельство о публикации №121081604368
Рецензии