Я сутенію
Я сутенію від людей,
Гаряче сонце випікає
У моїй клітці довге жало,
Упріє серце від печалі.
Ні я не звик, коли ударять,
Коли у очі наплюють,
Синці чи кров, я марю гнівом,
Суворим відчуттям тривог.
І ти прийдеш, щоб зупинити,
Щоб голку в душу устромити,
У очі дивлячись мої,
Я мрію вмерти ніж чекати.
Пекельний вітер проникає,
На місці страху дивний сміх,
Що по куткам порожнім бродить,
Стискає руки у труні.
Ти хочеш крикнути кричи,
Палата сльози вивертає,
І ось останній б’є удар,
І мозок бідний закипає.
Я сутенiю
© Copyright: Бондаренко Михаил, 2021
Свидетельство о публикации №121081507608
Свидетельство о публикации №121081507608
Рецензии
