У сумерек вечерних... с укр

У сумерек вечерних по дубравам
пшеничный привкус скошенного дня.
Где серебрится Днепр величаво,
седлает вечность черного коня.

В накидке облаков плутает вечность.
Они плывут куда-то в Чигирин.
И манит степь, простор и бесконечность,
её  покой и горькая полынь.

Вот так брести… а тихо, как в соборе
и в прошлое ключа  не отыскать.
Степь стынет. Звездочки в дозоре
рогатый жук пытается достать.

А Днепр течёт, стремится к  Базавлуку
через пороги, дальше за лиман.
О целый свет  споткнулась тут разлука
И движется на нас, как Тамерлан.

Ты где-то там, за далью дня и ночи,
Что бесконечной цепью  сплетены,
зовёшь меня, зачем, кем прочишь,
маня из обретённой тишины.

     ++++++++


Оригинал.Лина Костенко

 У присмеркові доброї дібровості
У присмеркові доброї дібровості
пшеничний присмак скошеного дня.
На крутосхилах срібної дніпровості
сідлає вічність чорного коня.

Киреї хмар на плечах має вічність.
Вони пливуть кудись на Чигирин.
Я хочу в степ. Я хочу в непоміченість.
По саму душу в спокій і полин.
 
Отак брести. А тиша — як в соборі
з давно-давно загубленим ключем.
Холоне степ, і невкипілі зорі
рогатий жук виймає рогачем.

А там — Дніпро, аж ген до Базавлука,
аж за пороги й далі за лиман.
Об цілий світ спіткнулася розлука
і йде на нас, страшна, як Тамерлан.

А ти десь там, за даллю вечоровою,
а ти десь там, за морем тишини,—
так владно, так повільно вичаровуєш
мене із ночі, з тиші, з далини…


Илл.интернет.