Лiна Костенко - Перш, нiж пiвень запiе - на рус

Мой перевод на русский язык стихотворения
Лины Костенко "Перш, ніж півень запіє…":

    Прежде, чем петух запоёт...

Пётр - не Иуда. Он любил Учителя.
И уст он никогда бы не отвёрз.
...Когда Иисуса повели к мучителю,
дождь моросил. Апостол Пётр замёрз.

А тут рабы и слуги архирейские
такой огонь большущий развели!
Подумал Пётр: - Немножко лишь погреюсь я,
как знать, потом уже придётся ли...

Он подошёл и сел к рабам и слугам,
и начал руки греть при их огне.
Слуга спросил: - Ты ученик Иисуса? -
Дождь моросил. Сказал апостол: - Нет.

Он так сказал, и тот его не трогал.
Бросали хворост, чтоб огонь пылал.
Мессию били. В грудь, в лицо и в ноги.
А Пётр сидел и глаз не поднимал.
 
Вот привели Иисуса к месту казни,
чтоб на Голгофе на кресте распять.
- Ты всё же был с его учениками? -
спросил слуга. Отрёкся Пётр опять.

Он руки грел и презирал Пилата.
От скорби в сердце плакать был готов.
Но полыхал огонь, и Пётр не плакал -
а лишь сидел, как раб среди рабов.

Распнут ведь. И кому ж тогда сквозь темень
нести учения святого свет?
Слуга сказал: - Я видел тебя с теми! -
А Пётр ответил, вновь отрёкшись: - Нет.

Ну, как ты, Пётр? Согрел свои ладони?
Отрёкшись трижды, ты сумел спастись?
Тебя распнут, но позже, при Нероне.
И по-другому: головою вниз.

Эмма Иванова.
11.08.2021г.

================================
 
          Оригінал:   
        Ліна Костенко
    Перш, ніж півень запіє…

Петро — не Юда. Він любив Учителя.
І вуст він зроду був би не отверз.
…Коли вели Ісуса до мучителя,
була сльота. Петро апостол змерз.

А тут раби і слуги архирейські
Такий вогонь великий розвели!
Петро подумав: — Я лише погріюсь,
Бо хтозна, чи ще прийдеться коли.

Він підійшов до ницих і бундючних,
І руки грів при їхньому вогні.
Слуга спитав: — Ти також його учень? —
Була сльота. Сказав апостол: — Ні.

Він так сказав, і той його облишив.
Раби і слуги підкидали хмиз.
Месію били. В груди. І в обличчя.
Вогонь горів. Петро дивився вниз.
 
Коли ж Ісуса повели, одмучили
і розп’яли в такій височині,
слуга спитав: — Ти був між його учнями? —
Горів вогонь. Петро промовив: — Ні.

Він руки грів і зневажав Пілата.
В своєму серці плакав і скорбів.
Але вогонь продовжував палати.
І він сидів, як раб серед рабів.

Бо ж розіпнуть. І хто ж тоді нестиме
святе учення у майбутні дні?
Слуга сказав: — Я ж бачив тебе з тими! —
І втрете він тоді відрікся: — Ні.

Ну, Петре, як? Зігрів свої долоні?
Урятувався? Догоряє хмиз…
Тебе розіпнуть десь аж при Нероні.
Зате інакше: головою вниз.
                Ліна Костенко