Вже рiк минув, як в засвiти майнула

Вже рік, матусе люба, ти не з нами,
Десь там за обрієм, де інший світ,
Не йдеш подвір’ям, росами, стежками,
Хоч зовсім небагато було літ.

Чому ж від нас так швидко поспішала?
Раніш ти там ніколи не була.
Чи свою ниву тут уже дожала?
Чому ж ти ще хоч трішки не жила?

Нам дуже всім тебе не вистачає,
Нема до кого їхати, прийти,
З дороги нас ніхто не виглядає,
І в хату вже тобі не увійти.

Немає мами і нема бабусі,
І прабабусі з нами вже нема,
Лиш на світлину защораз дивлюся…
Назавжди попрощалась з усіма.

Вже рік минув, та рана все ятриться,
Біль не вщухає, серденько болить,
А хочеться до тебе притулиться.
Ту рану й час не зможе залічить.

Ніхто й ніщо тебе нам не замінить,
Лишень у снах приходиш защораз,
І те, що сталось, вже ніхто не змінить,
Не поцілуєш, мамочко, вже нас.

Ти в іншім світі, в світі за межею,
Як там тобі – не знаємо ми тут,
Лиш на могилу носимо лілеї,
Які без тебе вже цей рік цвітуть.

Твоя свіча рік тому догоріла,
Але у наших ти живеш серцях,
Твоя любов, матусенько, нас гріла,
Читали все в очах, як в озерцях.

Змиритись важко, що тебе немає,
Господня  воля і на це була,
Коли йти в вічність – це ніхто не знає,
Й останній піт, щоб витерти з чола.

Тебе нема, а хочеться щоб була,
Щоб мали ми до кого приїжджать,
Вже рівно рік, як в засвіти майнула,
Й не будеш нас з дороги зустрічать.

Лишається лиш Господа молити,
Щоб твою душу в Царство оселив,
А нам – навчитись тут без тебе жити,
І щоб гріхи він кожному простив.

То ж з Богом спочивай, матусе наша,
Без тебе важко, та таке життя,
Бо випита була життєва чаша,
Й тобі до нас немає вороття.

11.08.2021 р.