Час летить у вирій, та без вороття,
Я уже бабуся, стомлена життям,
Вже давно на скронях полотніє сніг,
Що не тане навіть від тепла весни.
Часом, як від туги, сумно на душі,
Наче там вирують затяжні дощі.
Вже моє свічадо зморщок не хова,
І сріблястим димом світить голова.
Ось уже і літо залишає світ,
Осінь вже дощами шле Землі привіт.
Знову непомітно пролітає рік,
Лет не зупинити, як гірський потік.
На траві збираю листя золоте,
Хай в думках, як спогад, взимку проросте...
Краплями стікає час, немов вода,
Тільки в снах тривожних знов я молода.
Пролiтаe час
© Copyright: Галина Чехута, 2021
Свидетельство о публикации №121081005058
Свидетельство о публикации №121081005058
Рецензии