В пошуках Хтося

Продовження казки про Жилибулів

Перший крок поза ворота.
На пеньку жива істота
Вмить сховалася у мушлю.
Я її спитати мушу:
- Равлику, на новосіллі
Куштував салат із зілля?
- Там де людно, там де спека,
Там чекає небезпека.
- Ти не той втікач, не Хтось?
Мабуть це мені здалось...
В капелюшках слимаки
Дружньо ладять гамаки
На стеблинах трин-трави.
- Ви не Хтосики? Не ви?
- Нас на входини не звали -
Ні до столу, ні до зали.
Ми їмо й спимо на листі.
Ось такі невтішні вісті.
Далі йду, ступаю пружко.
Бачу - кіт напружив вушка,
Вигинає круто спину.
Поруч нього кротовина
І сидить той неспроста,
Кіт чатує на крота.
Дуже схожий кріт на мишку,
Риє нори тишком-нишком.
Мовить кіт:
- Я тут з учора.
Чув, співали жаби хором,
Чув, гукали втікача.
Чую, як дзюрчить ручай.
Не чекайте допомоги,
Бо не бачив я нікого.
Може Хтосі це мурахи,
Заблукали бідолахи.
Від мурашника-домівки
Добігали до бруківки.
До верхівок по деревах -
Мандри й мандри без перерви.
Їм до свят нема охоти -
Від схід сонця лиш турботи...
Збив я в пошуках оскому,
Тож пора й мені додому.
Хай живуть на світі Хтосі -
Голосні і безголосі
В книгах, в кожнім ріднім слові
Хай купаються в любові
До землі і до природи.
А мене ще ждуть пригоди.
Бо пригода, як відомо,
Мудрості шматок вагомий!

Українське прислів'я: Кожна пригода - до мудрості дорога.