Сон-178

На майданчику дитячім
В провінційному містечку
Гралась дітвора то в мячик,
То в пісочку з відеречком.

Пасочки і різні звірі -
Малих діток забавляли,
І ніхто із них не вірив,
Що дорослішають лялі.

Навкруг них схилились мамки,
Споглядаючи за грою,
Щоб в пісочниці за рамки -
Не виходили й ногою.

Бо у звичному квадраті,
Чемно, ладно та безпечно -
Можна все життя програтись -
У дитинство безкінечне.

Бо як ступить хтось, то згодом -
Вийде з дому, вийде з міста -
Із тюрми своїх народів -
Власним шляхом особистим.

А якщо й не оглянеться,
Не згадає власний рід,
Що немов змія снується -
За нащадками услід.

Як поїде в мегаполіс -
Й не подзвонить, й не напише,
І забуде - бідні сторіс,
Та убоге кладовище.

Як поїде - від пропащих,
Плюнувши на дім та гроші,
Відшукає своє щастя -
Без весілля і запрошень.

Як ніколи не вернеться -
Й рідний дім впаде в розрусі,
І не йокне в грудях серце,
За спадщину від бабусі.

То хай краще - собі грає
У пісочниці - й за рамки
З острахом переступає,
Боячись лящів від мамки.

То хай краще - ще в дитинстві -
Знає, де кордон і межі -
Аби космос і не снився,
І не вабила безмежність.