Дамян Дамянов. Вдома

Дам’ян Дам’янов
ВДОМА

І знову присмерк над землею диха...
Та сама хата і той самий дах…
І знов сумирний вечір гасне тихо,
немов у Дебелянових рядках.

Чужі тепер тут люди… Чи не сон це?   
Камінчик в шибку — до спіткання знак —
уже не відчиня мені віконця.
… Гай-гай, по світі заблукавсь однак.

Де тільки я не зустрічав свій ранок!
Де не знаходив дім у низці днів!
А мій чекав, чекав… і наостанок
за все мені мовчазно відомстив.

Назавжди двір мій зачинив ворота.
А вишня де? — Зрубали вже й її…
Однак журливо тішуся я потай,
бо вишня та навік в душі моїй.

(переклад з болгарської — Любов Цай)

*** 


Дамян Дамянов
У ДОМА
И пак онази стряха, вита, ясна...
И пак над нея оня заник тих...
И пак тъй вечерта смирено гасне,
тъй както в Дебеляновия стих.

Но вече тук живеят чужди хора.
И камъчето, хвърлено в нощта,
днес не отваря малкия прозорец...
... Да, аз се губих дълго по света.

Къде ли не замръквах с пътя свирещ!
Къде ли не намирах друг свой дом!
А моят чакал, чакал... най-подире
ми отмъстил за всичко мълчешком.

Завинаги вратата си затворил.
И аз пред прага мълком се теша,
че вишната, отсечена от двора,
е оцеляла в моята душа.