Розсипав місяць зорі з решета,
Розсипав їх на неба скатертину,
Тепер від зір вона вже золота,
Дивлюся, мов на зоряну хустину.
Напевно їм співають солов’ї
І коники для них на скрипках грають,
Радіють і від цього всі гаї,
Ще й срібні роси на усе спадають.
А місяць, срібний красень, серед них,
І дивиться, й милується, й радіє,
Вже навіть вітер-непосида стих –
Красою любуватися воліє.
Та й подих аж тамує ця краса,
Очей відвести просто неможливо,
Виблискує від сяйва і роса,
В гармонії все робиться грайливо.
Звабливо манять зорі в височінь,
Неначе з таци неба промовляють,
Хоча до них такая далечінь,
Та нам вони усі яскраво сяють.
І таємниця в зіроньок своя,
Лиш місяцю її всі довіряють.
Дивлюсь на них і думаю ж бо я,
Із місяцем про що все розмовляють?
24.07.2021 р.
Розсипав мiсяць зорi з решета
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2021
Свидетельство о публикации №121072407073
Свидетельство о публикации №121072407073
Рецензии