Сон-171

Часом жде біда - там, де її
Не очікували зовсім,
Разом з лихом у тандемі,
В кожен двір заходять в гості.

Розгулялася стихія -
Грім гримить, дерева верне, -
Й заливає всі подвіря -
Підкрадаючись під двері.

Тиха річка, що звичайно
Була мирна та спокійна.
Стала лихом надзвичайним,
Вийшовши із берегів своїх.

Хто б подумав - що у вирі
Розгулялись не чорти, -
Сам диявол правив гирлом
Щебінь з мулом несучи.

Й по оселях, що привільно,
Стали вздовж сумирних вод
Став жбурлятися камінням,
Сміючись, як ідіот.

Рогулявсь, - регоче в очі,
Людям, що сидять в домівках,
Наче хтось його лоскоче,
І підлива в стакан горілки.

Залила вода підвали -
Люди, біжучи з розпуки,
Все майно своє кидали -
Беручи лиш ноги в руки.

Затопило перший порверх,
Захлинувсь у хвилях другий,
А вода тече й гегоче -
Прагнучи лишень розрухи.

Може, спиниться, лишивши
Дахи пятиповерхівок,
Щоб пристанище живі ще -
Віднайшли під час стихії.

В один день - життя спинилось,
До і після відзначивши,
Коли тихо й мирно жилось -
І коли всіх Бог полишив.