Ужас войны. Свободный перевод из Соломии Галицкой

 
http://www.stihi.ru/2015/05/19/3035
Оригинал.
Жахiття вiйни

Спекотним літом, на світанку,
Ліниво прокидався Львів.
По Площі Ринок, в шостій ранку,
Трамвай бадьоро стукотів.

Рожеві промені ранкові
Хрестів торкнулись на церквах.
Львів старовинний і казковий,
Причепурився на очах.
 
Раділи сонцю чорнобривці,
Витав терпкий їх аромат.
В військовій формі, по бруківці,
Йшов босий молодий солдат.

Усе навколо озирався,
То тихо плакав, то кричав,
То біг кудись, то зупинявся,
Все кликав когось та шукав.

Відскочив, раптом, вбік хлопчина,
На землю ліг біля вікна.
Йому почулась стрілянина,
Йому здавалось — йде війна.

Спливав у пам’яті солдата
Минулих днів кривавий жах.
Як землю розривали "Гради",
Дахи горіли на хатах.

Мов наяву, він бачив танки,
Що прямували на Донбас.
Руїни міст, людей останки,
Як навпіл друзів рвав фугас.
 
Йому почулося неначе,
Снаряд поблизу пролетів.
І серце голос рвав дитячий:
Ти батька мого вбив! ”

Цей відчайдушний крик дитини,
Дзвенить у вухах дотепер.
Назустріч їхала машина,
Йому здавалось БТР.

Він швидко на ноги підвівся,
Несамовито закричав.
Побіг і знову зупинився.
Здригнувся і на землю впав.

Не розуміли перехожі,
Та жартували, сміючись:
“ Солдат багато випив, схоже.
Не може встати, подивись. ”.

Біля широкої вітрини,
Пониклий, босий, та брудний,
Стояв і плакав божевільний.
Він був ще зовсім молодий.

Цього солдата бачила моя мама у Львові біля Привокзального базару.
Він кидався під машини, щось кричав, падав на землю та закривав голову руками.

Деяких хлопців призивають у зону "АТО" примусово.
Проте багато хто хапається за зброю,думаючи тільки про гроші.

Однак не слід забувати: життя, щастя та здоров'я за гроші не купиш.
І за все, рано чи пізно, треба буде відповідати

СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(травень 2015)
___________

Ужас войны

Порою знойной, на рассвете,
лениво просыпался Львов.
Трамвая грохот по планете
лишал львовян приятных снов.

А блики утреннего солнца,
коснувшись храмовых крестов,
спешили заглянуть в оконца
под колокольный бой часов.

И чернобривцы на газоне
дарили терпкий аромат…
По мостовой в «бронеблузоне»,
куда-то шёл босой солдат.

Прохожим странным он казался:
то тихо плакал, то кричал,
всё на кого-то озирался,
то звал кого-то, то молчал…

То побежит вперёд вприпрыжку,
то упадёт, к земле прильнёт,
то справа взрыв, то слева вспышка…
Как будто с кем-то бой ведёт…

Всплывали в памяти солдата
военных дней животный страх:
как плакала земля от «Града»,
как зданья превращались в прах.

Как, наяву он видит: танки,
что победить хотят Донбасс,
жилищ руины, тел останки,
как сослуживцев рвал фугас…

То, как в дому, за выстрел меткий,
куда снаряд их угодил,
рвал сердце голос чей-то детский
«Фашист, отца за что убил?».

И этот детский крик упрёком
его туманит до сих пор.
В любом авто за поворотом
он слышит бронетранспортёр.

Вот, быстро на ноги поднялся,
привычно что-то прокричав,
бежит… Потом вдруг закачался
споткнулся, вздрогнул и упал.

Прохожий, глядя на парнишку,
себя стал в прошлом вспоминать:
– Солдатик, видно, выпил лишку,
что на ноги не может встать…

Львов. Август.Утро. Площадь Рынок.
Поникший, грязный и босой 
безумец юный, но седой,
войны не вынесший «хлопчина»,
дороги не найдёт домой.


  Этого солдата видела моя мама во Львове возле привокзального базара.
Он бросался подмашины, что-то кричал, падал на землю и закрывал голову руками.
  Некоторых юношей призывают в зону «АТО» принудительно, Но многие берутся за оружие, думая только о деньгах.
  Однако не следует забывать, что жизнь,счастье и здоровье за деньги не купишь. И за всё, рано или поздно, надо будет отвечать.

Соломия Галицкая
(Май 2015)

Коллаж автора перевода. Фото из интернета.