Сон-167

У маршрутці їде бабця,
Із собою - віз торбів,
Як водій не намагався,
Та проїхать не зумів.

Впхалась - поміж пасажирів,
З клунками, що не пройти,
Все, що за роки нажила, -
Склала жужмом у сумки.

Дві на плечі, три у руки,
І на возику - одна,
Хоч стара, та всіх навкруги
Розіпхнула на раз-два.

Сіла в центрі, у проході
Скинувши увесь багаж,
Хто виходить - той обходить,
А бабульці - в самий раз.

Крикнули б, але на старість,
Жоден голос не підійме,
Краще проявити слабкість -
Аніж слухать - буркотіння.

Не шанують та не цінять
Ані правнуки, ні внуки,
Як сиділи на колінах,
Й вчили бабину науку.

Ні казок не памятають,
Ні солодких пиріжечків,
Мов вродились - і негайно,
Випорхнули із гніздечка.

Ось зупинка - і маршрутка
Жде одного пасажира,
Аби бабця усі клунки,
На обочині зложила.

Вже й мужчини помагають -
Швидше вигрузити сумки,
Щоб до пекла чи до раю -
Понелась маршрутка хутко.

Лиш бабулька розгрузилась -
Рвонув геть новий автобус,
Аж пилюка закурилась -
Аж перекрутився глобус.