Я й сама розумію,
Що багато пишу,
Та не можу себе зупинити.
Від думок, що римую,
В голові чую шум
І боюсь хоч словечко зробити.
Подивлюсь в синє небо,
На біленькі хмарки
І не можу утримати радість.
Виникає потреба
Виливати думки,
Забуваючи яви реальність.
Тут струмок голосистий,
Мальовнича ріка,
Там співають пташки на світанні.
Дощ рясний, день імлистий,
Пісня вітру стрімка,
Міражі фантастично туманні.
Вабить місяць нестримно,
Променіють зірки,
Далечінь таємнича хвилює.
І душа безупинно
Все вкладає в рядки,
Шлях життєвий словами малює...
Душа малюе
© Copyright: Галина Чехута, 2021
Свидетельство о публикации №121071805757
Свидетельство о публикации №121071805757
Рецензии