Де був ставок, все вкрилось дерезою,
де були верби, оголилася земля,
люди лишилися обмежені водою
і доля в кожного із нас, давно своя.
А поверх греблі, видно ще село,
дивитися незвично на розвалля,
воно в мингуле майже відійшло
де зникла не одна оселя.
А я щей досі пам"ятаю
хатину ту. біля ставка,
не називаю її Раєм
і все ж вон була така.
Крислаті верби біля греблі
зростали там, всі в один ряд,
де без води вони вмирали,
а на очах вже листопад.
Укр. А я, ще й дос1 памятаю
© Copyright: Анатолий Ляпатинский, 2021
Свидетельство о публикации №121071802517
Свидетельство о публикации №121071802517
Рецензии