Коханих бережiть своiх

Зустрічалися двоє кохалися,
А по осені побралися.
Хоч подруги її вмовляли,
Він не пара тобі -казали.
А вона лише  всміхалася,
Та з коханим своїм милувалася.

Як дивилася в його очі,
Ніби літала в безодні ночі.
Щасливою була на світі,
У цій безодні його блакиті.
В п'янкому щасті, дні спливали,
Вони кохалися, журби не знали.

Ой,якби ж то ,якби!
Не та гордість пихата,
Посварились наші милі,
За рідного брата.
Недобрі слова,  наче гірка отрута,
Розбила серця їх, посіяла смуту.

Хотіла  вона підійти, обійняти,
Втішити словом,надію подати.
А він так хотів захистити її,
Від ока лихого,від болю й біди.
Та в кожного гордість своя говорила,
Іх наміри гарні,в думках залишила.

У муках безсоння ця ніч пролетіла,
Останньою зіркою догоріла.
А вранці, він до неї підійшов,
Вона зробила вигляд,що ще спала.
Він постояв похмуро, і пішов.
Та  серце щось недобре відчувало.

Поніжилася в ліжку - встала.
Думки про нього спокою їй не давали,
- Мене кохає він, тому щаслива я.
- Прийде, одразу помирюся!
До чого гордість тут моя?
Страждає він, страждаю й я!

Отак міркуючи про себе,
Відкрити  вікна  підійшла. 
О Боже! Там,крики, скрегіт металу,
Її наче струмом усю пронизало!
Бо там, на дорозі, їх кварталу,
Бездиханне тіло людини лежало.

Як сходами збігла - злетіла  вниз!
В нічній сорочці, босоніж -  Не пам'ятає!
А губи шепотіли -"Це не він"!
 -"Не може бути він"Я ж так його кохаю!
 -"Усе пробачу - Боже ж мій!
 - Лише не він - благаю"!
 
На вулиці, той натовп розштовхала,
До тіла підійшла  - впізнала!
Ковтаючи повітря, закричала.
- За що  така кара?-У Бога питала.
-Забрав ти його, забери і мене!
Та небо безжальне, холодне   мовчало!

Цінуйте кожну мить свого  життя!
Коханих бережіть, не ображайте!
І Богу дякуйте за ваші почуття.
Прощати вмійте і коханих поважайте,       
Бо вороття назад, в житті на жаль, нема.

 19.07.2021р.