на долю

зігрітий сонцем день
неквапно остигає серед ночі
лиш на трохи,
розсіяне тепло лягає попід ноги,
роси травам лижуть  стебла смарагдові,
тії очі зір не бачать удолині,
що стомились спеку вдень штовхати перед себе,
землі спечені не видихнуть до ранку всюю втому,
диха стиха ранок,
знов початок набирає швидкість,
наостанок небо засіріє під світанок і проснеться знову,
пряно пахнуть трави,
ніби і не їли того кусня з сонця,
ніби і не пили вод
з небесного джерельця,
висохло воно, чи ні, не знають люди,
знає бог,
по скільки відмірЯти
й кому
на долю ще до сходу сонця

09.05
17 липня 2021


Рецензии