Світла Тиша! Ні виття, ні зойку,
грім затих, шалений вітер вщух,
серце, що ділилося на дольки
упокоїв добросердний Дух.
І було так затишно і любо,-
У минулім болі та жалІ,
і молитву шепотіли губи,
як прощання Матінці Землі.
А похилена старенька хата,
що стількох людей пережила,
не осилила останню втрату -
впала, бідолашна, край села.
Згодом крівлю розберуть селяни,
і поріжуть стіни вікові...
добра смерть назавжди вгоїть рани :
в серці, у душІ і в голові.
Але й тиша! Не тріпоче листя,
цвіркуни мовчать, не чути жаб,
поглядом прощаюся з обістям,
й жовтими голівками кульбаб.
Світла Тиша! Я готова линуть
в край, де ні страждань, а ні хвороб...
Новий ранок, небо синє-синє,
щедрий Бог на кількість нових спроб.
Свiтла Тиша
© Copyright: Ева Сокол 2, 2021
Свидетельство о публикации №121071501762
Свидетельство о публикации №121071501762
Рецензии